Українська щотижнева газета „Культура і життя”
Українська щотижнева газета „Культура і життя”
Газета "Культура і життя" - один з небагатьох часописів, на сторінках якого висвітлюються різноманітні мистецькі події у сфері музичного, образотворчого, декоративного мистецтва, мистецтва театру, кіно і телебачення. Проте, на превеликий жаль, такий вид музичного мистецтва, як "джаз", не зовсім повно розкритий у засобах масової інформації. Бажаючи заповнити цю прогалину, пропонуємо увазі наших читачів матеріал про джазову творчість Неоніли Лагодюк.
ДЖАЗОВИЙ "ПОДИХ" НЕОНІЛИ ЛАГОДЮК
Джазове мистецтво виникло на півдні США на межі XIX-XX століть внаслідок синтезу двох музичних культур - європейської та африканської. Основою виконавства була колективна імпровізація на духових інструментах. У пізніших варіантах імпровізація залишалась у вступі та заключних епізодах. Основну партію виконував один інструмент, підтримуваний ритм-секцією з нескладною акордовою фактурою. З появою великих оркестрів (біг-бендів) виникла потреба в нотному запису п'єс. Ось чому аранжування (від німецького - arrangieren, французького - arranger - приводити до порядку, облаштовувати) стало одним з проявів композиторської майстерності. Вдале аранжування сприяло особливому успіху в трактуванні того чи іншого стилю. Завдяки обміну музичними фразами між групами досягався ефект ритмічного розхитування - "свінг", який і дав назву новому напряму.
Флечер Хендерсон, негритянський піаніст та аранжувальник, у 1923 році організував один із перших біг-бендів. Величезну роль у пропаганді свінгу відіграли Д. Еллігтон, У. Чік Уебб, К. Бейзі, Б. Гудмен, Т. Джорс, Г. Міллер.
Сучасний джаз почався у середині 40-х років минулого століття. У художньому відношенні він відкрив шлях до самостійного розвитку джазу як одного з відгалужень сучасного музичного мистецтва. Стиль "бі-боп" пропонував вільну імпровізацію, яку трактували у своїх творах Ч. Паркер, Д. Гіллеспі, Т. Монк, Б. Пауел. Пишучи твори для великих оркестрів, композитори включали до їх складу як академічних музикантів, так і джазових імпровізаторів, що ще більш поглибило розрив між джазом та легкою музикою.
Залишаючись перш за все феноменом афро-американської культури, система музичної мови джазу поступово стає інтернаціональною, асимілюючи художні елементи різних музичних культур та зберігаючи при цьому свою самобутність і цілісність.
Слід зазначити, що у колишньому Радянському Союзі джаз тривалий час забороняли, тому цей самобутній вид музичного мистецтва з великими труднощами пробивав собі дорогу до масового слухача. Поява джаз-оркестрів Едді Рознера та Леоніда Утьосова зробила значний поштовх у розвитку джазового мистецтва в СРСР, В Україні, зокрема, професійних джазових колективів майже не було. Музиканти (джаз-мени) свою професійну майстерність в основному вдосконалювали в ресторанах, клубах та ін.
З огляду на сказане неважко помітити, що джазові виконавці і композитори були чоловіками. Жінка-композитор у джазі - явище досить унікальне. Якщо повернутись в епоху Дж. Гершвіна, то в Америці взагалі не було жодної жінки - джазового композитора і виконавця, за винятком хіба що Ліл Армстронг, котра працювала в оркестрі свого чоловіка і прославилась неперевершеним виконанням творів у стилі "бугі-вугі".
Феномен же Неоніли Лагодюк у тому, що вона - джазовий композитор. Ще в молоді роки, слухаючи платівки джаз-оркестрів за участю Б. Гудмена, Т. Джерсі, Г. Міллера, Неоніла закохалася у джаз. У вісімнадцять років, побачивши ноти джазових композиторів і почувши перший у своєму житті біг-бенд, вона зрозуміла, що джазова музика є сенсом її життя. Навчання у спеціалізованій школі імені М. Лисенка, на фортепіанному відділенні консерваторії (клас професора Бориса Міліча), дозволили молодій дівчині вирости в джазового маестро.
Згодом вона стала автором підручника "Школа джазового виконавства" (для фортепіано). Підручник Неоніли Лагодюк - це творче прагнення прищепити учням відчуття джазового стилю (ритму, інтонації, техніки та тембральної різноманітності). Наступне видання, яке вийшло минулого року - "Джазові етюди з імпровізацією" - це справжній джазовий буквар. "Етюди" розраховані як на учнів 2-4 класів, так і на дорослих, котрі мають бажання навчитися грати для себе.
Написані у стилях "бугі-вугі", регтайму та ін., етюди дають глибинне уявлення про розвиток джазової думки. "Етюди з імпровізацією" - це, по суті, нова методична концепція, яка не має аналогів. Вільна імпровізація потребує неабиякої технічної підготовки та чіткого розуміння, що таке тема та її розвиток. "Етюди" Н. Лагодюк - це перший крок на шляху пізнання "королеви" джазу - імпровізації. В основу етюдів покладені легкі для запам'ятовування теми, побудовані на нескладних гармоніях, оскільки, як відомо, гармонія є базовою основою для імпровізації. Тому, перш ніж опанувати твір, наголошує автор, потрібно вивчити гами й акорди в тій тональності, в якій він написаний.
На сьогоднішній день з-під пера Неоніли Лагодюк вийшло понад 500 фортепіанних, джазових та естрадних творів, два концерти, рапсодія для двох роялів, 2 збірки пісень, 20 п'єс для саксофона, п'єса для альта і фортепіано "Елегія світла", яка виконуватиметься цього року на Міжнародному конкурсі в Парижі. У доробку композитора є два компакт-диски: "Оригінальні джазові композиції" та "Тільки рояль". На музику Н. Лагодюк написано чимало віршів поетами Севастополя, Одеси, Харкова. Паралельно з творчою діяльністю Неоніла викладає естрадне фортепіано у вечірній музичній школі № 1 імені Кирила Стеценка.
На презентації "Джазових етюдів", яка відбулась у Київській дитячій музичній школі № 3 відомий джазовий оглядач Олексій Коган підкреслив правильний підхід автора до вивчення вказаних творів, наголосивши, що кожна з тем композитора може бути творчим матеріалом для імпровізації.
На творчість Неоніли Лагодюк активно відгукуються засоби масової інформації як у нашій країні, так і за рубежем.
Неоніла Лагодюк не тільки композитор, автор підручників, але й науковець, публіцист. Так, на Всеукраїнській конференції в Академії мистецтв України вона виступила з доповіддю "Проблеми і перспективи розвитку початкових стилізованих навчальних процесів як ланки безперервної музичної освіти".
Річард Мельник
Газета "Культура і життя", № 6 (4167)
Середа 8 лютого 2006 року
Газета "Культура і життя" - один з небагатьох часописів, на сторінках якого висвітлюються різноманітні мистецькі події у сфері музичного, образотворчого, декоративного мистецтва, мистецтва театру, кіно і телебачення. Проте, на превеликий жаль, такий вид музичного мистецтва, як "джаз", не зовсім повно розкритий у засобах масової інформації. Бажаючи заповнити цю прогалину, пропонуємо увазі наших читачів матеріал про джазову творчість Неоніли Лагодюк.
ДЖАЗОВИЙ "ПОДИХ" НЕОНІЛИ ЛАГОДЮК
Джазове мистецтво виникло на півдні США на межі XIX-XX століть внаслідок синтезу двох музичних культур - європейської та африканської. Основою виконавства була колективна імпровізація на духових інструментах. У пізніших варіантах імпровізація залишалась у вступі та заключних епізодах. Основну партію виконував один інструмент, підтримуваний ритм-секцією з нескладною акордовою фактурою. З появою великих оркестрів (біг-бендів) виникла потреба в нотному запису п'єс. Ось чому аранжування (від німецького - arrangieren, французького - arranger - приводити до порядку, облаштовувати) стало одним з проявів композиторської майстерності. Вдале аранжування сприяло особливому успіху в трактуванні того чи іншого стилю. Завдяки обміну музичними фразами між групами досягався ефект ритмічного розхитування - "свінг", який і дав назву новому напряму.
Флечер Хендерсон, негритянський піаніст та аранжувальник, у 1923 році організував один із перших біг-бендів. Величезну роль у пропаганді свінгу відіграли Д. Еллігтон, У. Чік Уебб, К. Бейзі, Б. Гудмен, Т. Джорс, Г. Міллер.
Сучасний джаз почався у середині 40-х років минулого століття. У художньому відношенні він відкрив шлях до самостійного розвитку джазу як одного з відгалужень сучасного музичного мистецтва. Стиль "бі-боп" пропонував вільну імпровізацію, яку трактували у своїх творах Ч. Паркер, Д. Гіллеспі, Т. Монк, Б. Пауел. Пишучи твори для великих оркестрів, композитори включали до їх складу як академічних музикантів, так і джазових імпровізаторів, що ще більш поглибило розрив між джазом та легкою музикою.
Залишаючись перш за все феноменом афро-американської культури, система музичної мови джазу поступово стає інтернаціональною, асимілюючи художні елементи різних музичних культур та зберігаючи при цьому свою самобутність і цілісність.
Слід зазначити, що у колишньому Радянському Союзі джаз тривалий час забороняли, тому цей самобутній вид музичного мистецтва з великими труднощами пробивав собі дорогу до масового слухача. Поява джаз-оркестрів Едді Рознера та Леоніда Утьосова зробила значний поштовх у розвитку джазового мистецтва в СРСР, В Україні, зокрема, професійних джазових колективів майже не було. Музиканти (джаз-мени) свою професійну майстерність в основному вдосконалювали в ресторанах, клубах та ін.
З огляду на сказане неважко помітити, що джазові виконавці і композитори були чоловіками. Жінка-композитор у джазі - явище досить унікальне. Якщо повернутись в епоху Дж. Гершвіна, то в Америці взагалі не було жодної жінки - джазового композитора і виконавця, за винятком хіба що Ліл Армстронг, котра працювала в оркестрі свого чоловіка і прославилась неперевершеним виконанням творів у стилі "бугі-вугі".
Феномен же Неоніли Лагодюк у тому, що вона - джазовий композитор. Ще в молоді роки, слухаючи платівки джаз-оркестрів за участю Б. Гудмена, Т. Джерсі, Г. Міллера, Неоніла закохалася у джаз. У вісімнадцять років, побачивши ноти джазових композиторів і почувши перший у своєму житті біг-бенд, вона зрозуміла, що джазова музика є сенсом її життя. Навчання у спеціалізованій школі імені М. Лисенка, на фортепіанному відділенні консерваторії (клас професора Бориса Міліча), дозволили молодій дівчині вирости в джазового маестро.
Згодом вона стала автором підручника "Школа джазового виконавства" (для фортепіано). Підручник Неоніли Лагодюк - це творче прагнення прищепити учням відчуття джазового стилю (ритму, інтонації, техніки та тембральної різноманітності). Наступне видання, яке вийшло минулого року - "Джазові етюди з імпровізацією" - це справжній джазовий буквар. "Етюди" розраховані як на учнів 2-4 класів, так і на дорослих, котрі мають бажання навчитися грати для себе.
Написані у стилях "бугі-вугі", регтайму та ін., етюди дають глибинне уявлення про розвиток джазової думки. "Етюди з імпровізацією" - це, по суті, нова методична концепція, яка не має аналогів. Вільна імпровізація потребує неабиякої технічної підготовки та чіткого розуміння, що таке тема та її розвиток. "Етюди" Н. Лагодюк - це перший крок на шляху пізнання "королеви" джазу - імпровізації. В основу етюдів покладені легкі для запам'ятовування теми, побудовані на нескладних гармоніях, оскільки, як відомо, гармонія є базовою основою для імпровізації. Тому, перш ніж опанувати твір, наголошує автор, потрібно вивчити гами й акорди в тій тональності, в якій він написаний.
На сьогоднішній день з-під пера Неоніли Лагодюк вийшло понад 500 фортепіанних, джазових та естрадних творів, два концерти, рапсодія для двох роялів, 2 збірки пісень, 20 п'єс для саксофона, п'єса для альта і фортепіано "Елегія світла", яка виконуватиметься цього року на Міжнародному конкурсі в Парижі. У доробку композитора є два компакт-диски: "Оригінальні джазові композиції" та "Тільки рояль". На музику Н. Лагодюк написано чимало віршів поетами Севастополя, Одеси, Харкова. Паралельно з творчою діяльністю Неоніла викладає естрадне фортепіано у вечірній музичній школі № 1 імені Кирила Стеценка.
На презентації "Джазових етюдів", яка відбулась у Київській дитячій музичній школі № 3 відомий джазовий оглядач Олексій Коган підкреслив правильний підхід автора до вивчення вказаних творів, наголосивши, що кожна з тем композитора може бути творчим матеріалом для імпровізації.
На творчість Неоніли Лагодюк активно відгукуються засоби масової інформації як у нашій країні, так і за рубежем.
Неоніла Лагодюк не тільки композитор, автор підручників, але й науковець, публіцист. Так, на Всеукраїнській конференції в Академії мистецтв України вона виступила з доповіддю "Проблеми і перспективи розвитку початкових стилізованих навчальних процесів як ланки безперервної музичної освіти".
Річард Мельник
Газета "Культура і життя", № 6 (4167)
Середа 8 лютого 2006 року